posterrr (posterrr) wrote,
posterrr
posterrr

Красоти Тиврова.

Перед тим як їхати до Тиврова я встиг начитатись усіляких "Україна інкогніта", що мовляв там (тобто в Тиврові) немає на що дивитися - сама розруха та совок в гірших його проявах. Але оскільки із усіх людей я вірю лише доктору Хаусу (що всі брешуть), то вирішив не перейматися чужими враженнями, та на власні очі подивитися на принади Тиврова.



Тим більше, що це містечко розташоване на мальовничих гранітних берегах Південного Бугу, тож якщо навіть архітектура Тиврова справді виявиться жалюгідною - то завжди можна заспокоїти свої естетичні вподобання милуванням навколишніми пейзажами.

Отож, застрибую коло вінницького будинку офіцерів до маршрутки, яка за 8 гривень везе до Тиврова набиратися нових вражень та емоцій.



1.

Сходжу на землю тиверську (тобто тиврівську) та роззираюся навкруги. На перший погляд тут справді немає нічого надзвичайного. Звичайнісінький собі маленький райцентр, скромний, але зелений і затишний.
Опісля вінницьких дерев, над якими познущався місцевий зеленбуд, вулиці Тиврова виглядають справжнісіньким парком.

2.

Щоправда, мода косити траву під корінь без жодного поливу, докотилась вже і сюди. Руді газони - такий самий невід'ємний атрибут сучасних міст, як і меморіали Великої Вітчизняної Війни радянської епохи.

3.

Ще одне відлуння союзу - гігантські центральні площі, закатані від краю до краю асфальтом...

4.

... із яких металевий Ленін передає вітання прийдешнім поколінням.

5.

А це вже спадок більш ранніх часів. Кам'яний мур, який ще пам'ятає панів Ярошинських, яким належав Тиврів два століття тому. Цим муром огороджено ледь не всю центральну частину Тиврова.

6.

Добираюсь і до однієї із головних архітектурних пам'яток міста - до кляштору домініканців.

7.

Величезна й велична споруда нині перебуває в печальному стані. За союзу в стінах кляштору було прилаштовано цех з виробництва пластмас, тож від колишньої краси лишились самі голі стіни, які лише нещодавно звільнили від огидної рядянської плитки.
Зате купи піску, цегли та інших будівельних матеріалів у дворі налаштовують на оптимістичний лад. Зрештою, костьол в сусідній Гнівані також було перероблено на заводський цех, але зараз він знову тішить око своєю відродженою у первозданному вигляді красою.
Так що буду сподіватися, що незабаром костьолу повернуть дві стрункі вежі дзвінниці, здійснять грамотну реконструкцію і він стане справжньою окрасою Тиврова та принадою для туристів.

8.

А поки що, кляштор постає в романтичному образі загубленого замку чи закинутого серед джунглів "мавп'ячого міста"...

9.

Поруч із кляштором розмістилась друга історична принада Тиврова - палац Ярошинських, до якого веде така витерта до блиску бруківка.

10.

Взагалі то до палацу (в якому зараз діє ліцей-інтернат) існує асфальтовий заїзд коло самого кляштору, але мені кортіло потрапити до маєтку саме через старовинну в'їзну браму.

11.

Не зважаючи на столітнє занепадання, брама й досі виглядає привабливо. А закинутий стан навіть додає їй певного шарму.

12.

З маєтку Ярошинських відкривається такий краєвид. Вельможі розумілися на виборі гарних місцин для своїх резиденцій.

13.

І от нарешті я таки дістаюсь самого палацу. Ззовні він не надто привабливий. На його долю випало чимало випробувань, зокрема велика пожежа наприкінці ХІХ століття, опісля якої відновити палац у початковій величі не вдалося. На той час, маєток в Тиврові вже не належав Ярошинським, які поплатились за анти-російські виступи. Палац було продано Кочубеям, які в свою чергу віддали його під духовну православну семінарію. Тож кошти на ремонт семінарії рахувалися більш ощадливо, аніж на спорудження родинного гнізда.

14.

За радянських часів в стінах колишнього палацу продовжили надавати знання - тут було відкрито школу-інтернат, яка діє і досі.

15.

Хоча первинної краси палацу Ярошинських ми вже ніколи не побачимо, зате розміри будинку вражають і до сьогодні. На цьому фото, наприклад, в кадр вмістилась приблизно третина палацу...

16.

Щоб споруда повністю потрапила в об'єктив довелося навіть іти на протилежний берег річки. Дерева трохи заважають сприйняттю, тому розпишу на словах:
Палац займає практично всю ширину кадру (ага, жовто-зелена споруда - це саме він, а не рядок однотипових будиночків). Справа на фоні неба рудіє кляштор.

17.

А по дорозі до протилежного берегу Бугу я ще знаходжу такий старовинний мурований місток через безіменний потічок.

18.

А це вже і сам Буг, коло якого рівними стройовими колонами крокують гуси:)

19.

Навколишні пейзажі справді чарівні.

20.

Так виглядає правий (тиврівський) берег Бугу.

21.

Тим, хто вирішив подорожувати в тутешніх краях на авто, слід взяти до уваги, що позначений на карті міст насправді може виявитись таким.
Мотоцикла з коляскою він точно витримає, але на якомусь дво-тонному Кайєні я б сюди забоявся пхатися:)

22.

На лівому березі тим часом палять суху траву, тож краєвиди виглядають трішки інопланетно (чи пост-апокаліптично) :)

23.

В тутешніх місцях можна було знімати фільми про війну. Чогось згадалось:
Эх, дороги ...
пыль да туман,
холода, тревоги,
да степной бурьян...

24.

Так виглядає околиця Тиврова із гранітної скелі на протилежному березі.

25.

Погляд вгору по течії річки.

26.

Вочевидячки, вночі в річкову долину сповзаються холодні тумани, тож дерева вже встигли змінити колір із звичного зеленого на золотавий осінній.

27.

Величні гранітні скелі надають місцевим пейзажам неповторності.

28.

Норовлива річкова течія.

29.

Ця старезна верба над Бугом можливо ще пам'ятає Ярошинських.

30.

Самотня чапля полює посеред Бугу на здобич

31.

Переходжу все тим же дерев'яним містком на правий тиврівський берег, попутно милуючись краєвидами.

32.

Трішки вище по течії несподівано для самого себе знаходжу старовинний млин, який і досі працює і пахне обдертим зерном.

33.

На жаль, зі сторони берега красу млина закриває сучасна прибудова. Проте вигляд із річки просто чудовий!

34.

Повертатися назад до Тиврова я не став, а натомість пішов уздовж тихого річкового плеса в напрямку Сутисок.

35.

Тим часом мене обганяє малий літачок, який певно також направляється в Сутиски на місцевий аеродром.

36.

Я ж пробираюся до Сутисок пішки набагато повільніше, але зовсім про те не шкодую. Із такими навколишніми пейзажами просто неможливо кудись поспішати.

Далі на мене чекає півтори години мальовничої прогулянки і красоти Сутисок, але я вже залишу їх для наступного поста.

Tags: Вінницька обл., Поділля, краЯМИ, місТАМи, подоРОЖІ
Subscribe

  • (no subject)

    АТБ, я люблю тебе! Бо ж як можна не любити магазин, в якому продається таке щастя? Веселі грибочки. Окрім того, що веселі, ще й затяжні - можна…

  • На межі зими та осені

    За вікном щось холодне, безсніжне й малопривабливе. Якась геть незрозуміла погода - і ще не зима, і вже не осінь. А краще було б навпаки - зима та…

  • Трішки вечірнього Києва :)

    Випало мені трохи часу повештатись вечірнім Києвом. Традиційно - із фотоапаратом. І традиційно - без штативу. Та на моє щастя, в столиці насипало…

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 49 comments

  • (no subject)

    АТБ, я люблю тебе! Бо ж як можна не любити магазин, в якому продається таке щастя? Веселі грибочки. Окрім того, що веселі, ще й затяжні - можна…

  • На межі зими та осені

    За вікном щось холодне, безсніжне й малопривабливе. Якась геть незрозуміла погода - і ще не зима, і вже не осінь. А краще було б навпаки - зима та…

  • Трішки вечірнього Києва :)

    Випало мені трохи часу повештатись вечірнім Києвом. Традиційно - із фотоапаратом. І традиційно - без штативу. Та на моє щастя, в столиці насипало…